Найдемократичніший російський тоталітаризм?

Сьогодні вже не варто доводити, що агресія рашистів проти українців – це не забаганка поганого путіна, який примушує підневольних росіян йти вбивати українців.  Росіяни люблять воювати й вбивати – й крапка. З початку повномасштабної війни з росії виїхало менше 1% населення – тих, хто «не згоден» й хто не хоче воювати. Решті або по барабану, або вони радо їдуть на криваві заробітки до нашої країни. Що з цього слідує? Правильно: ця війна – породження демократії. Росіяни обрали улюбленого вождя (не слід посилатися на фальсифікації - за будь-яких накруток більшість росіян підтримують свого царя), а пізніше цар із боярами привселюдно й колегіально згідно конституції затвердили рішення йти вбивати українців. То про який примус й тоталітаризм ми говоримо?..

Дещо подібна ситуація у КНДР. Попри поширену думку, що там кордон «на замку» й виїхати з Північної Кореї смерті подібно, це не так. Існують майже легальний й цілком безпечний шлях переселення до демократичної Південної Кореї чи будь-куди. Мешканці Півночі за робочими чи туристичними візами можуть виїхати до Китаю, а звідти – далі. Послуги посередників коштують близько 5000 доларів. Сума чимала, але її знаходять тисячі північнокорейців щороку. Втім, масової втечі від тоталітарних порядків не спостерігається.

З іншого боку маємо цілком демократичний світ, в якому бере гору «нова реальність» від старців Світового економічного форуму. Якщо відкинути демагогічну балаканину, генеральна ідея Клауса Шваба полягає в єдиному: підкорюватись, виконувати команди з центру, прийняти нову мораль й норми поведінки, згенеровані у вузькому колі однодумців Давосу. Їх об’єднує одна проблема: непідконтрольність натовпу, який отримав надто багато прав, миттєво об’єднується за допомогою соцмереж й висловлює своє незадоволення несправедливим розподілом спільної хлібини у вигляді погромів «Жовтих жилетів» чи-то перекриття кордонів польськими фермерами. Якщо раніше представницька демократія так-сяк працювала: розумні обранці народу ухвалювали розумні рішення, натомість тепер фактично маємо пряму демократію, коли за будь-якої дражливої обставини народ вивалює на площі, штурмує бутіки й супермаркети, чинить опір силам правопорядку, представники яких мають дотримуватися демократичних процедур у стримуванні скаженого натовпу.

І що, я вас запитую, робити лідерам демократичного світу, як керувати підпорядкованими країнами, як конкурувати із тим світом, який визнано недемократичним? Правильно - через нову мораль, через насадження відчуття провини (за дідів-рабовласників, за фашизм пращурів, за те, що людина розумна вбивала й з’їла неандертальців, тощо) примусити плєбс підкорюватися. КОВІД-історія (чи-то істерія) – були першим пробним камінням із запровадження цієї ідеології. Експеримент  виявився частково успішним, що гарантує: цей поступ триватиме й надалі.

Й де тут ознаки демократії? Я вже не кажу про подальше поширення соціалістичних ідей демократичним світом. Від соціалізму до тоталітаризму – один крок у кілька десятирічь, а може – й років.

Хтось зауважить: у визнаних тоталітарними державах влада здійснюється через примус, залякування та пропаганду. Але суди й тюрми існують й працюють навіть у найдемократичніших країнах, а пропаганда є всюди. Просто в кожній країні вона переконує виборця, що саме вона є правдою й заклики «стати на бік добра» лунають з обох боків лінії розділу світу. На перші ролі виходять соціальні психологи у владних інстанціях. Саме вони вирішують завдання залізти в мозок пересічного громадянина, зробити тези влади переконаннями натовпу. Далі все відбувається без примусу, за власним бажанням згідно найобсурднішого заклику вождя чи представників найдемократичнішого уряду. Путіну вдалося це зробити з російським населенням за 20 років – ротом Соловйова за методичками кремлівських соціальних психологів. Вуаля: сьогодні народ й путін єдині як ніколи.  

То до чого тут демократія чи тоталітаризм у нинішньому світі, в якому все летить шкереберть? Може оголосити соціальну психологію псевдонаукою, а всіх її представників загнати у концтабори, аби врятувати людство? Але ж ніхто з лідерів світу цього не зробить: маніпулювання суспільними настроями – зброя ефективніша, за ядерну бомбу.

Залишається очікувати настання сингулярності, коли штучний інтелект зрівняється з людським. Чи існуватимуть у світі розумних роботів демократія та автократія – науці нараз невідомо.