Дронопартизанщина під орудою держави

Ігор Луценко – колишній нардеп, ветеран ЗСУ й провідний «дроновод», що з перших днів сидить в окопах, поділився у ФБ своїми оцінками державної політики у сфері виробництва й забезпечення фронту дронами. Якщо коротко: така політика відсутня, ті, хто за неї відповідає «забили».

А якщо докладно й з цитатами, ситуація така.

«На фронті ви не знайдете жодного БПЛА, розробленого під контролем цих міністерств (Міноборони та Мінстратегпром). І навряд чи легко знайдете якийсь дрон, котрий закуплений цими інституціями.

…Віце-прем’єр Федоров днями відзвітував  каже, що за його фінансування приватні школи БПЛА підготували 20 тисяч пілотів. Цивільні інструктори на базі військових навчальних центрів і за кошти приватних донорів підготували співставні, а може й більші кількості.

…Система створення нових зразків озброєнь та військової техніки відсутня. Все відбувається хаотично.

…Відсутня комунікація між різними відомствами, котрі застосовують дрони. Відтак, обмін та накопичення досвіду дуже гальмується. ГУР, СБУ і ЗСУ працюють окремо і де-юре не мають права питати одне одного про найкращі практики використання БПЛА. Та навіть у рамках ЗСУ обміну досвідом скажімо так, бракує.

… виробники не мають чіткого і прогнозованого замовлення на розробку чи виготовлення дронів від держави. Не мають офіційних, легальних механізмів належної взаємодії з військовими у виробленні нових зразків продукції.»

Найбільше запитань - до базових структур, які мали б здолати цей виробничий хаос: Мінстратегпрому, Міноборони й державного концерну «Укроборонпром», який переформотується в акціонерне товариство «Українська оборонна промисловість». Вісім місяців тому Президент змінив керівника концерну. За відомостями журналістів зміна відбулася передусім через зрив ракетної програми й відсутність дронів з дальністю польоту 1000 км.

Нинішній керівник Герман Сметанін звітує: «Дальнобойні» дрони в нас, вже є». При цьому «непрофільний» міністр Федоров каже, що з десяти компаній-виробників дронів такої дальності лише одна – державна. А от щодо ракет, то після двох років війни й восьми місяців після зміни керівництва «Укробронпрому», його очільник висловлюється туманно: «Є держпрограма з нарощення виробництва ракет. Люди працюють, усі вмотивовані та хочуть у*бать по тій Москві, щоб там мало нікому не здалося.» А поки що ракети летять виключно в нашу сторону…

Не чутно переможних реляцій й від міністра стратегічної промисловості, й від нового очільника Міноборони.

Натомість ми чуємо про досягнення тих відомств, у котрих зовсім інші функції. В «Законі про СБУ» немає згадки про виробничу діяльність. Ба більше: це категорично заборонено СБУ. На початку 2000-х стався грандіозний скандал, коли тодішній голова спецслужби Леонід Деркач намагався влізти в проект зі спільного виробництва безпілотних систем між Україною та Ізраїлем. Невдовзі після того, як ці відомості потрапили в пресу, Деркач позбувся посади. Через десять років поспіль СБУ вляпалася у скандал з торгівлею нафтопродуктами. Виробництво морських дронів силами СБУ за участі цивільних інженерів викликає загальне захоплення, але ж це відволікає від діяльності, передбаченої законом. Проте, якби СБУ керувалася виключно законом, у море досі не вийшов би жоден «Малюк» й не потопив жодного російського корабля. Це ненормальна ситуація, яка свідчить про відсутність державного менеджменту у сфері виробництва озброєнь.

Не менше запитань до міністра цифрової трансформації Федорова. Не сіло не впало він став провідним фахівцем зі створення «Армії дронів». Федоров не втомлюється роздавати інтерв’ю й звітувати про досягнення у цій царині. Але таку активність не можна кваліфікувати інакше як самодіяльність. Й навіть посада віце-прем’єра не знімає запитань. Сам Федоров пояснює свою роль дещо загадково: «Я просто допомагаю». Кому: Смєтаніну, Камишину, Умерову?.. Якщо в нас є міністри, яким слід допомагати, значить вони не на своєму місці.

Мало цього. Перше, що бачить кожен громадянин, який заходить у додаток «Дія» - запрошення зробити внесок на програму «Армія дронів». Фактично держава збирає донати на державні програми. За логікою – це справа волонтерів, громадських організацій… Справа держави – збирати податки, налагоджувати виробництво на державних підприємствах. Тим часом, в нас майже вільно торгують підакцизом за готівку, мережі АЗС заявляють мізерні прибутки (отже – й мізерні податки), часто-густо зарплати й надалі виплачують в конвертах, уникаючи оподаткування. А в цей час держава замість організації належного збирання податків опікується  збиранням донатів, що є додатковим податком, яким громадяне обкладають себе за власним бажанням.

Згадуваний Ігор Луценко підбиває риску під такою державною політикою: «Відсутня комунікація між різними відомствами, котрі застосовують дрони. Відтак, обмін та накопичення досвіду дуже гальмується. ГУР, СБУ і ЗСУ працюють окремо і де-юре не мають права питати одне одного про найкращі практики використання БПЛА. Та навіть у рамках ЗСУ обміну досвідом скажімо так, бракує.

…Дронова революція» відбувається в армії всупереч діями держави і командування. І є прикладом успішних партизанських дій волонтерів в умовах лютого саботажу посадових осіб. За винятком Мінцифри, котрих теж варто було б записати до цього партизанського руху».

А головний дроновий партизан-віце-прем’єр Федоров констатує до чого призводить подібна махновщина. «Тільки кількість БПЛА не вирішить питання. Вже є ділянки фронту, де немає як працювати операторам, бо, скажемо, немає синхронізації по радіочастотах, немає боєприпасів, плат ініціацій, певних антен.» Тобто, ця проблема не під силу волонтерам – її має вирішувати держава, але вона цього досі не зробила.

Але розподілом частот проблеми БПЛА, яких виділили в окремий род військ, не обмежується. Тарас Чмут, засновник «українського мілітарного порталу» разом з іншими військовими експертами акцентує увагу на дефіциті зарядів для дронів. Тобто, держава розкрутила програму «Мільйон дронів», але «забула» про бойову частину до них. Яким буде ефект від наповнення фронту дронами без бойової частини – пояснювати не треба.

Існує проблема й у скоординованості дій суміжних підрозділів. Часто-густо через відсутність взаємодії часто БПЛА стають жертвами дружнього вогню та системи РЕБ сусідніх підрозділів.

Все це послаблює ефект дронової програми. Й ці проблем можна вирішити виключно зусиллями держави: волонтери тут безсилі.   

Констатуємо: в Україні вкрай незадовільний рівень державного менеджменту у сфері виробництва та використання БПЛА й військових озброєнь загалом. Партизанщина не дозволить мати перевагу перед ворогом, який використовує всі «принади» диктаторського управління економікою у військовий час. Й на третьому році війни слід нарешті наповну запустити військову промисловість держави, яка налічує понад сотню підприємств. Управлінський хаос й відсутність стратегічного планування завдають не меншої шкоди, аніж ворожий вогонь.

Джерело